У сфері судової діяльності існують ситуації, коли подружжя, яке формально розриває шлюб, насправді не планує припиняти свої шлюбні відносини. Така ситуація веде до виникнення поняття «фіктивного розірвання шлюбу» та процедури його визнання.
Розуміння фіктивного розірвання шлюбу
Згідно зі статтею 108 Сімейного кодексу України (СК), розрив шлюбу, здійснений у державному органі РАЦС за заявою подружжя, яке не має дітей, може бути визнаний судом як фіктивний. Це стає можливим, якщо буде доведено, що дружина та чоловік продовжували жити як сім’я і не планували припиняти свої шлюбні зв’язки. Подружжя може використовувати фіктивний розрив шлюбу, наприклад, з метою отримання певних матеріальних переваг (реєстрація місця проживання, отримання роботи, майна, пільг, обману кредиторів, приховання майна від конфіскації тощо).
Заявники та докази у справах про визнання розірвання шлюбу фіктивним
Будь-яка зацікавлена особа може ініціювати судовий розгляд питання про визнання розриву шлюбу фіктивним. Це може бути один з колишніх подружжя, діти подружжя (або одного з них), орган державної реєстрації актів цивільного стану, органи квартирного обліку тощо.
Заявники та інші зацікавлені особи у справах про визнання розірвання шлюбу фіктивним можуть реалізувати свої права та виконувати обов’язки у суді особисто або через представника. Особиста участь у справі не позбавляє особу права мати представника в цій справі (ст. 58 ЦПК України).
Просто спільне проживання колишнього подружжя не достатньо, щоб довести у суді фіктивність розриву шлюбу.
Для задоволення позовної заяви потрібно довести факти, які підтверджували б існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Це можуть бути такі активні дії, як проживання подружжя в одному будинку, їзди в одному автомобілі на роботу, інформація зі сторінок в соціальних мережах про подружній статус, фотографії з соціальних мереж, зроблені в однакових локаціях під час відпочинку за кордоном, народження дитини з записом батьком «колишнього чоловіка», не укладення шлюбів з іншими особами, подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу та інше. Але всі ці докази є оціночні й суд може не взяти їх до уваги.
Взагалі доказати фіктивність розриву шлюбу досить важко і проблематично.
Враховуючи, що розірвання шлюбу може бути визнано судом фіктивним за умови, що воно було здійснене органом державної реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою подружжя, яке не має дітей, до відповідної заяви, за можливості, слід додавати свідоцтво про розірвання шлюбу, видане відповідним органом. У разі неможливості самостійно надати докази, учасник справи може подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частині другій та третій статті 83 ЦПК України. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтовує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Судова ініціатива у витребуванні доказів
На основі частини 3 статті 84 ЦПК України, суд має право самостійно вимагати необхідні докази, включаючи свідоцтво про розірвання шлюбу. Суд може надати зацікавленій стороні повноваження на отримання таких доказів. Будь-яка особа, яка має доказ, має обов’язок видати його на вимогу суду. Особи, які не можуть подати доказ, який вимагає суд, або не можуть подати такий доказ у встановлені строки, повинні повідомити суд про це, вказавши причини протягом п’яти днів з дня вручення ухвали.
Випадки, коли визнання розірвання шлюбу фіктивним не допускається
У випадках розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя (згідно зі ст. 107 СК України), за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей (згідно зі ст. 109 СК України), або за позовом одного з подружжя про розірвання шлюбу (згідно зі ст. 110 СК України), визнання розірвання шлюбу фіктивним не допускається.
При цьому, при розірванні шлюбу судом на підставі статей 109 (Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей) та 110 СК України (Право на пред’явлення позову про розірвання шлюбу), зацікавлена особа (наприклад, діти подружжя або одного з них) має право захистити свої порушені права, свободи або інтереси іншим способом – шляхом подання заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами.
Наслідки визнання розірвання шлюбу фіктивним
Якщо позовні вимоги будуть визнані судом обґрунтованими та доведеними, суд виносить рішення про визнання розірвання шлюбу фіктивним і одночасно про анулювання актового запису державного органу реєстрації актів цивільного стану. Це рішення суду є правовою підставою для анулювання актового запису про розірвання шлюбу та Свідоцтва про розірвання шлюбу.
